Блог | У росіян немає причин підписувати з нами мир

Те, що я напишу – суто особисте сприйняття ситуації.

Не претендую на точний прогноз. Просто кілька тез, які хочу донести до своєї аудиторії.

Повторю, до своєї аудиторії. Аудиторію Симонян і Помьота з посіпаками не чіпаю, гидливо мені. Говорити і переконувати можна тільки тих, хто не визначився з позицією. З фанатиками говорити безглуздо, з істинно віруючими теж.

Зрештою, твій внутрішній зміст обирає пропаганду, якій ти віриш і сторону, яку ти вважатимеш своєю. Dixi.

1. Жодне перемир’я не змінить сутність того людського компосту, що за 25 років правління виростив Путін. Геном хомо совєтікус з якого вирізали всі фрагменти того, що робило совєтікуса хомо. Зерна одвічної любові до сильної руки впали в ґрунт, рясно удобрений тугою за “великою” державою. Скільки б угод про припинення вогню не було б підписано в наступні роки, наш сусід вагітний війною і ресентиментом. Він не може змінитися під тиском ззовні, він тільки сприяє зростанню реваншизму. І не здатний змінитися зсередини, це знищить об’єднавчу ідею. Благополучне життя нинішніх громадян і майбутніх поколінь мізерне, як фактор, для того, щоб збудити маси.

Кров і насильство – спрямовані всередину і назовні – об’єднують набагато краще.

2. Побудувати складніше, ніж відібрати, вбити простіше, ніж народити, пограбувати легше, ніж виростити, зґвалтувати зрозуміліше, ніж полюбити.

Десятки поколінь, які виросли в бідності, холоді, пияцтві, рабстві і тотальній нелюбові всіх до всіх диктують правила, за якими живе все суспільство.

25 років “вставання з колін” тільки відлакували звичну картинку.

Країна, яка легко прийняла і з задоволенням засвоїла тюремні правила, перенесла закони зони в цивільне життя, не може бути іншою.

Ті, кому не до духу правління “короля щурів”, змушені виїхати, їм немає місця на без малого 1/6 частини суші. І це зрозуміло.

Пухлина або пожирає здорові клітини, або відторгає, або вбиває їх – так працює російський організм. Він не хороший і не поганий – він такий, як є. Прийнятний для більшості.

3. Рано чи пізно, вони повернуться. До нас, у Східну Європу, а потім спробують піти далі. Вони не винні. Вони так влаштовані: їхнє життя – це неволя для себе і смерть іншим, хто не хоче, як вони. Так їх виховували і продовжують виховувати.

Опонента нинішньої російської влади вбили біля стін Кремля. І що? Найвідважніші принесли на місце вбивства квіти. До речі, тепер ці відважні живуть далеко від російських столиць. Так склалося.

Це не війна їх вигнала. Це вони самі зробили так. Непротивлення злу розширює його межі. Закон життя.

Дано наказ йому – на Захід…

І вони підуть на Захід. Підуть, куди їм скажуть. Без опору, покірно. Нікому чинити опір, вивели нову породу. Довго старалися, але все в них вийшло.

Я нікого не лякаю, я не стверджую, що завтра російські танки підуть дорогами Польщі чи Німеччини. Але я б не відкидав імовірність такого розвитку подій.

Якщо ви згадаєте, як починалося повномасштабне вторгнення, то зрозумієте: для того, щоб вбити мільйони і вторгнутися в чужу країну, демократична процедура не потрібна.

Рішення ухвалює одна людина. Ви впевнені в її миролюбності, панове? А в його адекватності?

4. У Росії немає кордонів, як сказав відомий бард, у Росії – тільки горизонт.

Кордони у Росії з’являються там, де їм дають… по сопатці.

Але росіян багато, і через деякий час, залікувавши сопатку, вони повертаються. Це не передбачення, це досвід багатьох століть.

Ми не можемо вбити їх усіх, ми не можемо всією країною переїхати в Канаду.

Вони наші сусіди – і це даність.

Ми маємо навчитися жити поруч із ними. Знайти свій рецепт виживання під тиском.

Що треба пам’ятати?

Слабака вони зжеруть, задираку спробують розтоптати, дурня просто куплять – грошей у них багато.

Бути сильними, не задиратися і не проявляти дурість і жадібність.

Наш порятунок у балансі. Здатися – це Буча від Сяну до Дону.

Задиратися – це вічний бій, який ми програємо арифметично.

І пам’ятати, що осел із золотом відчиняє будь-які ворота, а на дурня не потрібен ніж…

5. У росіян немає причин підписувати з нами мир, хіба що під тиском. Але мир, підписаний під тиском, завжди недовговічний. За першої ж нагоди вони знайдуть привід, щоб знову спробувати нас знищити.

Але поки що ні в кого не вийшло чинити на них достатній тиск.

Їм вдалося практично знищити нашу теплову енергетику, завдати критичної шкоди електричним мережам, вибити нас із металургійного ринку, з ринку рослинних олій, практично знищити наше машинобудування. Мені страшно думати про демографію, про мільйони тимчасово переміщених, про мільйони тих, хто виїхав… І про українців та українок, загиблих і покалічених у цій війні.

Але вони нас не перемогли. І мілітаризували, замість того, щоб демілітаризувати.

Було б добре, щоб ці страшні події остаточно згуртували нас, але це не з нашим характером і щастям.

Але…

6. Що я хочу сказати вам, дорогі читачі та співвітчизники?

Ми 11 років воюємо з величезною, злісною країною, яка безнадійно підкорилася злу.

Ми майже чотири роки протистоїмо тим, хто вважався третьою армією світу.

Ми виявилися сильнішими, ніж припускав наш противник.

Так, що вже там… ми виявилися сильнішими, ніж ми самі думали.

Нам би ще перестати битися між собою – і можна вважати себе непереможними.

Але іноді мені здається, що перестати битися, для нас складніше, ніж воювати з переважаючим противником.

А шкода…

7. І останнє.

Диктатури у нас не буде, ось побачите.

Нинішня влада піде, поступившись місцем наступній. Подумайте над тим, кого треба обрати, щоб наступна влада виявилася кращою, ніж та, за яку ви голосували раніше.

Це складно, але мені хочеться вірити, що з цією проблемою ми впораємося.

Не сподівайтеся на те, що ворог згине, випарується або зненацька зміниться.

Він не зміниться – немає середовища, немає причин, немає механізмів. Нам доведеться виживати поруч із тим, хто є. І від наших із вами особистих якостей залежить виживання й успіх країни, у якій ми живемо.

Нам більше нема на кого сподіватися.

Тільки на самих себе.

Dixi.